Ще мить...

Ще мить – і згасне синій вечір…
Безмежжя всесвіту стирає
Порив вогню на небокраї –
Там горизонт розкинув плечі.

От-от – і зникнуть в товщі ночі
Розлогий схил і гір висоти…
Дня розчиняються турботи,
Як промінь сонця в жерлі ночі.

Очима п’єш пору чарівну,
За мить – засне любові світло,
Бажання ночі вже розквітло
І творить в сутінках царівну.

Солодкі губи, зорі-очі,
Прозорий стан і перли-зуби, –
Не встоїть дух від серця згуби,
Не зітре чар очей дівочих.

Простягнеш руку доторкнутись –
Примара щезне у повітрі,
Ще й вітер пам’яті не зітре:
І спробуй хоч на мить заснути.